Сповідь книгаря

Якби цю книжку писав оптиміст, він розповів би ідилічну історію про мальовничий закуток Шотландії, кожна сторінка якої — мов картинка з пінтересту. Ось автор сплавляється на каное, гортає стародруки в георгіанських маєтках, а отут знімає різдвяне відео у книгарні або частує друзів місцевими стравами. Але Шон Байзелл не оптиміст і навіть не романтик. Він невиправний реаліст з особливим почуттям гумору й надмірною чесністю. Тож його історія — відверта сповідь про те, як виживають маленькі книгарні, Amazon смертельно дихає у спину, відвідувачі зазирають згаяти час, а не щось придбати. Для кого книжка Для широкого кола читачів, всіх, хто обожнює книжки, британський гумор і хоч раз в житті мріяв попрацювати в книгарні. Чому варто прочитати Автор оновлює кіндл до моделі Kindle Fire (спойлер: потрібно два літри бензину й сірники), садовить перед каміном скелет із книжкою в руках, тримає у крамниці відділ теології і « Антологію індійської коноплі», готує для італійки « хріновий суп» і ледь не поповнює періодичну таблицю новим елементом — байзелліумом. Це оповідь про дивовижне терпіння, незбагненну любов до книжок і ексцентричний гумор. Про автора Шон Байзелл — власник однієї з найбільших букіністичних крамниць Шотландії. У 2010 році почав вести фейсбучну сторінку й без прикрас розповідати про будні книгарні, а згодом написав мемуари. Відгуки У цій книжці є всі складники для незлобної людської комедії, що заспокоює, як пакет карамельок, і вабить зануритися в читання. — Адам Дуґлас, Literary Review Роздуми Байзелла про торгівлю уживаними виданнями, стосунки, життя у Віґтауні почасти забавні та смішні. Це тип справжнього гумору, який відточували роки нестерпно тісного контакту із широким загалом покупців книжок. — Guardian Цитати У 2001 році, незабаром по тому, як придбав книгарню, я купив скелет у натуральний розмір (поняття не маю, навіщо він мені, але я його досі не викинув — тепер сидить у книгарні зі скрипочкою в руках). Я збирався підвісити його зі стелі, але тимчасово вмостив у крісло перед каміном іі вклав у кістляві пальці « Ілюзію Бога» Річарда Докінза. Саме тоді у книгарню зайшов священник.. Я почув із надр крамниці гучний регіт, а тоді він з’явився і заявив: — Коли настане мій час, хочу, щоб мене знайшли саме так. У ранкових новинах передавали, що у книгарні в Гонконгу затримали чотирьох чоловіків за розповсюдження літератури з критикою китайського режиму. Книготоргівля буває небезпечною, але, на щастя, у Віґтауні загроза суто економічна. Старша пані попросила: — Знімете мені той томик місіс Бітон з полиці? Скажете ціну й рік видання? Я виконав прохання, на що почув: — У мене вдома є таке саме видання. Тепер знаю, скільки воно коштує. Скоро введу податок для тих, хто гає мій час.