Транзишн

" Транзишн" Олександра Михеда - це перевірка на міцність оболонки реальності, спроба зазирнути за межу людського, зняти з нього шкаралупу й залишити найважливіше. Що там, усередені? Хіть? Ненависть? Страх? Старі рани, які болять усе життя? Письменник блукає між минулим і майбутнім, і скрізь перед його очима - тільки самотність, тільки морок. Якщо наше з Михедом покоління доживе до тієї пори, коли машини часу стануть звичним явищем, він буде крутим таксистом. Так-так, саме на машині часу. Бо вправно прокладає маршрути і добою козацтва, і сучасністю, і майбутнім. Я точно лишатиму йому щедрі чайові. — Сашко Ушкалов Вигадані історії, у яких занадто багато справжнього. Справжні історії, у яких, здається, занадто багато вигаданого. Михед препарує консюмеризм, психологічні особливості сучасників і навіть чиюсь лав сторі. Гронічно, дотепно, важко відірватися. — Ірена Карпа Михед без вагань перекидає читача в просторі та часі власної реальності й при цьому з вартою заздрощів легкістю рухає сюжет. Це круто! І напрочуд важливо в епоху, коли літературі доводиться протистояти 3G-інтернету. Водночас « Транзишн» — це дещо більше, ніж просто поєднання динамічних історій. Ця книга про безжальність та цинічність залиплого в соцмережі покоління, про те, наскільки нищівними, болісними й довготривалими можуть бути наслідки неправильних рішень. Завдяки цьому « Транзишн» як сутність незрівнянно більша від суми частин, що її складають. Збірка схожа на клаптикову ковдру, про яку писав пулітцерівський лауреат Адам Джонсон: полотно з обривків життя. І ви ж розумієте: його зшивають не для того, щоб зігрітися. Воно для того, щоби кожен фрагмент не дав забути про щось справді важливе. — Макс Кідрук